Волонтер: таких нардепів немає. Вона на фронті частіше, ніж у кабінеті. ЇЇ здебільшого не терплять. Комбриги лізуть під столи, коли чують, що вона їде. Волонтери кривляться. Медики ховаються

Diana Makarova

ПРО МАЙСТРІВ ВБИТИХ КЛИНІВ

Пропустила історію з Доніком і Корчинською. Так, відголосками пройшло. Тепер нарешті прочитала допис Доніка. Навіщо я це робила? Наче в гівно пірнула.

Знаєте, у мене іноді питають, хто така Корчинська і що вона зробила для фронту. Я пояснюю людям, вони лишаються трохи ошелешеними – а ми, мовляв, уявляли все зовсім інакше.
Давайте, я поясню і вам, раптом у кого ще лишились питання. Заодно і про Доніка і про Мисягіна, а як же ж без них? І розставимо всі шашки на шаховій дошці, аби ніхто нас не обіграв у преферанс, особливо коли почнуть бити киями.
Оксана Корчинська – депутат Верховної ради. Це ви знаєте. Також Корчинська – координатор медичного напрямку фронту. Мабуть, вона не єдиний координатор.

Корчинська, братці, це капець. Вона зла. Просто іноді люто зла. Її мало хто любить, так щоб: — Пані Оксано, ви ж наша рятівниця і всьо такоє.
Цього не почуєте. Принаймні я ніколи не чула. Та і їй цього не треба від слова зовсім.
Корчинську здебільшого не терплять. Комбриги лізуть під столи, коли чують, що вона їде. Волонтери кривляться. Медики ховаються в жито або біжать назустріч, залежно від того, що їм наразі потрібно.

Звичайний діалог у Зоні:
— Треба подзвонити Корчинській. У тебе з нею які стосунки?
— У мене з нею кошмарні стосунки.
— Блін, у мене теж. То хто буде дзвонити?

Викидаємо на пальцях.
Дзвонити до Корчинської – то ніколи не знаєш, на що нарвешся. Можеш на скандал, можеш на істерику, на виволочку теж можеш. Вона може на тебе визвіритись. Вона буде репетувати тобі в трубку, і ти, до речі, обов’язково відповіси їй тим же. От тобі й кошмарні стосунки. Забезпечені майже кожному, хто спілкувався з Корчинською. А можеш і просто поговорити. Як карта ляже.

Але, але…
Коли у тебе поранений боєць. Коли у тебе хтось сильно хворий. Коли командир поводить себе з підлеглими як свинюка. Коли… коли… коли…
Дзвонять до неї, да-да, саме до Корчинської. Телефонують і отримують результат. Іноді у супроводі під три чорти вибриком, іноді тихо й спокійно, але результат буде.
Мабуть, ніхто не зробив для медицини фронту того, що зробила вона. Мабуть, ні в кого нема тих віжок, які міцно тримає Корчинська. А врятованих життів за нею вистачає. Хто їх рахував?

Треба розуміти, якою була фронтова медицина, евакуація поранених влітку та ще й восени-взимку 14-го року. Власне, я була тоді присутньою при тому, як Корчинська розповідала, що треба зробити, які наразі плани з побудови фронтової медицини, тієї медицини, що на сьогодні вже працює на фронті як годинник. Погано змазаний годинник, рипить він і цокає не завжди вчасно, і божевільна зозулька може вилітати зі свого доміка і кувати казна-що і казна-коли – але порівняно з початком війни це небо і земля. Транспортування пораненого до госпіталю вже йде миттєво. І я не скажу, що в цьому заслуга самої лише Оксани Корчинської. Над цією розбудовою працювало багато людей – але Оксанині дії і її праця над цим абсолютні. І я давно хотіла вибачитись за те, що колись, у 14-му, не дослухала її планів і пішла, грюкнувши дверима. Не варто нам грюкати дверима, навіть якщо поспішаєш на позиції – а я тоді поспішала у Пєскі. Ну, вона, до речі, теж.

Прошу мене зрозуміти.
Я не в захваті від характеру Оксани Корчинської. Часом я її просто не терплю. Але я її глибоко поважаю. Небагатьох з Верховної Ради я поважаю так глибоко. Та, мабуть, і нікого більше.
За що?
— за те що вона на фронті частіше, ніж у кабінеті. Я не знаю жодного депутата, хто б так гасав по фронту як вона
— за мінімум піару, у неї навіть сторінки на фейсбуці нема, я вже мовчу про оці звичні депутатські фоточки «а ось ми привезли на фронт два бінокля і сфотографувались з автоматами на фоні Дев’ятини»
— за відсутність усі-пусі, натомість діловий підхід, і говорити з нею треба коротко й стисло, а я цю здатність особливо поважаю
— за абсолютно наплєватєльське ставлення до того, якою вона виглядає в очах оточуючих, знаєте, оце «ой, а що про мене подумають, а що про мене скажуть?», оцих наших глупостєй у неї точно нема
— за діло, я це вже писала. Буває, буває у неї багато слів, але поруч йде завжди діло
— за те, що коли зовсім жопа, можна подзвонити до Корчинської, і там вже як карта ляже, але що може, вона зробить

Коротше – Оксана Корчинська є відьмою фронту, і літає вона на своєму помелі фронтами аж вітер свище, але це правильна відьма. І от ще – я поважаю Корчинську за те, що вона звіріє, коли хтось сміє обливати гівном добровольців. Мабуть, тому що я теж така. У мене теж так запливають очі люттю, коли хтось посміє щось гидке вякнути на фронт взагалі, на наших Тих-кого-нема зокрема, на тих, хто пішов на фронт з Майдану, тих, хто всі чотири роки воює без зарплатні, без УБД, хто колись у 14-му допоміг армії спинити ворога. Чуєте? Ключове – допоміг. Не армія спинила. Не самі лише добровольці спинили. А разом. Крапка.

І я не скажу, що Корчинська все робить правильно, я підтверджую, що вона авторитарна, як Маруся-отаманша (були колись такі в Україні) – але не можна перекреслювати все, що вона зробила і робить, одним дурним постом Доніка та ще одним дурнішим постом Мисягіна.
А хто такі ті Донік та Мисягін?

А це колись волонтери, яких поважали майже всі, а тепер це зливні бачки фронту. Мені здається, що їх іноді просять запустити якийсь скандал, або звістку про фейкову перемогу – і потім спостерігають, схаває фронт чи ні. Схавають читачі фейсбука чи як?
Так мені здається, я можу помилятись (ну, не писати ж мені, що я це твердо знаю, звідки ж я можу знати твердо, чи не так?))))))))))))))))))))))))
Поки що люди не хавають. Так було з «героїчним захопленням Золотого-4», висвітленого Доніком, так буває з «героїчними боями, моліться за наших хлопців» Мисягіна (фронт давно стає у чергу бити йому морду за ці зливи) – ну, але хтось і хаває. Кричить ура і в воздух ліфчики бросає.

Чорт його зна, у мене в голові не вкладається, як може чоловік, конкретизуємо – мужчина – згоджуватись на роботу зливним бачком. Це досить принизлива робота. У Катерини Другої була, кажуть, така пробір-дама, яка пропускала через себе всіх її майбутніх коханців. Перевіряла, покатіт чи не покатіт. Ну, але зрештою це теж робота, правда? Щось же вона цим «чоловікам» дає. Не гроші так піар.
Але я не можу без сміху дивитись на оцю невідповідність – переді мною постає жінка з залізними яйцями Корчинська і мальчіки-зливщики Рома Донік та Мисягін, чия робота – кричати ура і в воздух ліфчики бросать.
Я перепрошую за гендерний шовінізм – але які ж ви баби, хлопчики.

Тим часом, доки хлопчики гавкають – караван іде. Злив не пройшов, у черговий раз волонтери звернулись до Полторака, той підтвердив повноваження Корчинської. Здавалося б, і інцидент вичерпано.
Але усі ці дії особисто я бачу початком чергового нападу на добровольців. Ви знаєте, яким більмом на оці вони у нашого совкового – так-так, Рома, саме совкового – командирства.
Адже усе почалось із заяви проти добровольців від Наєва. А мальчіки-зливщики підхопили вже потім. Сьогодні не пройшло, але пройде трохи згодом. Вслухайтесь, як вишкірив зуби Рома Донік на добровольців: «Любители Корчинских, Давинчей и прочих антиЗСУшников — лучше сами уйдите с горизонта. Не лезьте под руку. Армия, это единственное, что дает вам сегодня возможность умничать в фейсбучике и спать в теплых постельках.»

Ромочка, а у 14-му, коли я передавала з твоєю оказією на Пєскі тактичну медицину для тих же добровольців (бо сама тоді мчала на Водяне) – ти б навряд чи посмів тоді так на них гавкати. Тобі б таке тоді навіть у голову не зайшло.
Мальчіки-зливщики, що ж ви робите, суки? Чотири з половиною роки армія разом з Тими-кого-нема працює, і досить швидко ці підрозділи знаходять спільну мову.
То хто ж дав вам наказ вбити між ними клин?
Хто вирішив розставити пріоритети – «оці хороші, правильні захисники, а оці погані, ату їх, ату!»?

Хто задався метою посварити добровольців з ЗСУ?
Правда, цікаве питання?
Відповіді на це питання напрошуються неприємні. Думаймо разом, шукаймо відповіді.

Джерело

Share

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.