«Пристала до мене в Туреччині парочка з Росії. Симпатичні люди, 60+. Питання несподівані: “А скільки коштує у вас картопля. Скільки метро”

Подаємо мовою оригіналу:

«Приклеилась ко мне в Турции парочка из Питера. Симпатичные люди 60+. Образованные, интересующиеся. Вопросы неожиданные: ” А сколько у вас стоит метро? А по чем картошка? А в Днепре можно купаться? А сколько вы платите за отопление?……” И много еще таких вот вопросов. Каждый раз после моего ответа они смотрели не на меня, а друг на друга и говорили: ” Нам врут, нам все врут!”

3 дня, ( вообще без преувеличений) мы записывали рецепт борща. Спрашивали, переспрашивали: ” а свеклу когда закладывать? А когда кетчуп?”

Я, с негодованием: – какой еще кетчуп? Куда кетчуп? В борщ кетчуп? Вы ипанулись.

И все сначала, и по новой.

Апофеоз случился сегодня утром.

Пани мне вдруг говорит, что украинский язык оооооочень похож на русский и она все-все понимает.

Я возмутилась и ответила на это, что если я заговорю украінською, то она хрена поймет.

Ну она решила все таки попробовать. Ок.

Для эксперимента я предложила простенькую фразу из известной песни: ” мов до шлюбу вбралася калина”

Дама улыбнулась и сказала: ” Ну это же просто! Все понятно. К Любе пришла убираться Галина!”)))))))»

Viktoria Rittel

Нагадаємо, що нещодавно публікували історію про про готель, де було багато німців, італійців, французів, австрійців і поляків.

«Ці два тижні мої вуха нагадували радіолокаційні установки, налаштовані на «родну рєчь», як самонавідні торпеди – на есмінці противника.

Одного разу я таки почула «вєлікій і могучій». «Просочились таки прокляті москалі, – не встигла й подумати я, бо русскоговорящіє заговорили за Борисполь, розмірковуючи, чи там посадять їх літак, чи у Жулянах (із чартерами, щоб ви знали, увесь червень справді твориться чорт зна й що, але мова не про це).

Взагалі, після жбурляння панею Ніцой копійок у касирку я намагаюся обходити мовну тему – бо до пані Ніцой мені далеко, копійок чи інших тупих і не тупих предметів у російськомовних я жбурляти не збираюсь, бо політичну кар’єру на мовній темі робити не планую.

Але у той момент, почувши своїх одноплемінників, котрі спілкувалися російською серед мовного різноманіття готелю, мені стало соромно. За них. За себе. За нас із вами. За тих, котрі на п’ятому році війни з Росією уперто відмовляються переходити на українську. Зрештою, ці люди в очах європейців і представляють Україну в даному конкретному випадку, нехай і курортному…

Оце уперте небажання переходити на українську – це комплекси? Інтелектуальна ущербність? Вербальна неспроможність? Душевна тупість? Латентна українофобія? «прівичка»?

Жора Ключник якось у розмові дуже влучно підмітив: виїжджаючи на заробітки до Польщі, наші відразу ж починають «пшекати», намагаючись сподобатися своєму польському босу. Так само іще один приятель-автомобіліст якось зауважив, що, перетинаючи Шенген, наші відразу ж починають кермувати, як заїньки, по всім правилам.

Так що – якби за українську доплачували – тоді б ви перейшли на неї, так? Чи якби за російську – розробили і застосовували продуману систему штрафів (приміром, ненадання громадянства, як у Прибалтиці).

Поясніть мені, що це? Чому в єгипетському готелі я не почула жодного поляка, котрий би говорив російською. Не говорячи вже про німців, австрійців чи французів. Може, ми тому й живемо у багні, не живемо, а животіємо, бо самі ж не хочемо будувати свій дім?

Може, таки й справді кожному з нас треба просто почати будувати нормальну країну, а не симулякр, от просто зараз, з цієї хвилини відмовившись від русского, не срамлячи себе перед Європою своєю хохляцькою меншовартістю?

Може нашому президенту, міністрам, чиновникам усіх рангів і депутатам усіх рівнів також варто би перейти на українську у спілкуванні зі своїми домашніми, а не тільки на камери, а деяким з ним – припинити принципово і показово застосовувати мову агресора? Може досить вже усім нам створювати симулякр – зображення того, чого насправді не існує?

Бо поки переважна більшість наших громадян послуговується російською – Україна лишатиметься обезкровленим, роздертим і немічним симулякром неіснуючої держави.»

Galya Plachynd

Share