Порошенко все робить для того, щоб армія ніколи не перемогла. Він не любить живих героїв. І, вочевидь, не мріє про живу і квітучу Україну, — Бушанський

РАКЕТНИЙ МЕЧ В РУКАХ СЛІПОГО, АБО ПРО ТЕ, ЯКУ УКРАЇНУ ЛЮБИТЬ ПЕТРО ПОРОШЕНКО

Нещодавно, 2 січня, пройшла чудова інформація: відбулось успішне випробування українського ракетного двигуна оперативно-тактичного комплексу «Грім-2».

Це ракетний комплекс «земля–земля», призначення для враження цілей на відстані від 50 до 300 км. Чудова новина! Вітаю тебе, Україно! Однак, я задав дуже просте запитання: а як відбувається наведення ракет системи «земля– земля»? Є кілька варіантів. Найпростіший: враження стаціонарних цілей, координати яких заздалегідь відомі, – військові бази, склади, інфраструктурні об’єкти.

Для враження таких цілей використовується т. зв. «прив’язка до місцевості». Проте така система наведення вже не може бути використана для враження рухомих цілей, наприклад, колони бронетехніки. Для наведення ракети можуть використовуватися дані наземної радіоелектронної розвідки, безпілотників і повітряної розвідки. Однак тут уже починаються проблеми.

Дані виключно наземної радіоелектронної розвідки не завжди достатні для точного наведення ракети; а безпілотники та літаки-розвідники легкодоступні цілі для ворожих систем ППО. Так само досить легко можуть бути вражені й наземні системи радіоелектронної розвідки. Відтак, без розвідувальних даних, без точних координат, без супроводу рухомих цілей і корекції траєкторії польоту ракети наземна система «земля–земля» – абсолютно неефективна.

Тож, ставка має бути зроблена на дані космічної розвідки. Бо тільки з космосу можуть бути отримані розвідувальні дані для ракетних систем. Наступне запитання: і які ж наші космічні успіхи? Я поцікавився. Нині на орбіті перебуває аж ОДИН український супутник. Його вага ОДИН кілограм. Цей супутник сконструювали й виготовили студенти КПІ (в рамках дипломного проекту). Супутник аналізує іоносферу Землі.

За роки незалежності Україна запустила сім штучних супутників. Але термін дії п’яти вже вичерпався, а один – вийшов із ладу. Тож, тепер у космосі ширяє лише «дипломний проект».

Україна – одна із небагатьох країн, здатних виготовляти супутники і відправляти їх на орбіту. Але, знову – однак: наші ракети сконструйовані під російські космодроми; казахстанський «Бойконур» – в рос. оренді. Бразилія, після початку українсько–російської війни, без жодних пояснень, розірвала контракт з Україною на будівництво космодрому; міжнародна програма «Морський старт» – зусиллями тієї ж таки Росії – заблокована. Все.

Хоча, ні, не все. Україна мала центр управління комічними польотами і знаходився він – біля Євпаторії. Наша національна ідея – «Не піддаватися на провокації!».

Забули лемент, який зчиняли наші ЗМІ, політкоментатори та політикани в 2014 році? А тепер висновок ПЕРШИЙ: без супутників наша ракетна зброя – це меч в руках сліпого. Деталь: свого часу США продали Туреччині системи ППО та ракети «земля–земля». Але вони можуть використовуватися тільки за посередництва американських супутників. Тобто, щоб запустити ракету, турецький генерал має подзвонити в Пентагон, і якщо Дядько Сем дозволить – ракета полетить, а якщо ні – то… не полетить.

джерело

Share