«Пані Ларисо, ви казали не переходити на московську мову. То ми так і робимо.», — цікавий подорож одіозної Лариси Ніцой зі Львова до Києва

Повертаюся додому зі Львова до Києва. І знову блаблакар. Книжковий форум “з’їв” усі квитки на потяги.
– Лише не бус! – кажу доні, з жахом згадуючи поїзку до Львова, задуху в салоні і катування московською попсою.

Зайшли на сайт. Всі імена написані московською і лише одне українською “Віктор”. Замовили. Приїжджає авто. Набираю повітря, пірнаю.

Віктор виявився молодим чемним чоловіком. Речами не кидався. З розмовами не приставав. Музику взагалі не вмикав.

Після чотирьох днів бурхливого форуму – повний релакс тишею. Водій ніби відчув. Половину дороги відпочивала… Так, що там на світі робиться? Відкриваю телефон.

– О! – кажу від несподіванки. “Одіозная пісатєльніца Ларіса Ніцой поссорілась с Кошевим с 95 кварталла. В сети назрєваєт скандал”. Господи. Та що ж таке. Коли б то я “ссорілась”? Ми не знайомі. Та й зайнята я була, форумом. Виявляється, мережі й досі жують цей фейк.

Серджуся. Зачитую дочці заголовки. Ще й не можу зрозуміти, чому вони вискакують у мне в стрічці новин московитською мовою.

– Ну от як після цього вірити будь-яким новинам? Це ж журналісти усе так можуть перекрутити і набрехати, як про мене. Як тепер розрізняти, де правда?

– О! – усміхається Віктор, почувши нашу розмову. – А я думаю, звідки я вас знаю. А це ж ви на відео зверталися до студентів! Мені тато присилав, щоб я подивився. Як ви правильно все сказали, так і є, село врятувало українську мову.

Бере телефон.
– Тату, відгадай, з ким я їду. Ти мені відео про студентів присилав. Ну. Точно кажу. Не віриш? Даю трубку.

З’ясовую, як звати тата.

– Добрий чечір, пане Юрію. Так, це я.

– Пані Ларисо. Дякую за те, що робите. Ви все правильно говорите.

– Дякую і вам за підтримку, пане Юрію. Дякую, що поширили відео, як я і просила. Надіслали синові.

– Пані Ларисо, ви казали по відео не переходити на московську мову. То ми в родині так і робимо. Ми не переходимо на московську. Мій син військовий. Він лише українською з підлеглими спілкується. І вдома.

– Ви молодці, пане Юрію. І син ваш молодець. І вся родина )) молодці. Разом ми вистоїмо і буде Україна.

Іншу частину дороги зайняла дуже тепла і щира розмова з Віктором. Про війну. Про армію. Про Україну. Про життя. Про те, що кожен на своєму місці повинен будувати українську Україну. Навколо себе.

Дорогі Вікторе і Юрію. Дякую вам і вашій родині. З такими, як ви, стає дуже затишно і впевнено. Поїздка з вашим сином і розмова з вами були гарним завершенням форумних днів. Шкодую, що не попросила на прощання зробити селфі ))

Дякую усім людям на форумі, що підходили і підтримували. Оце і є Україна ))

Ларіса Ніцой

Share