«Інколи мене питають запоребрикові знайомі: — Как так получилось, что ты за Украину, у тебя фамилия русская»

– Как так получилось, что ты за Украину? Ну мама у тебя украинка c Сахновщины, ладно…. ты тоже там родилась…ладно… Но папа ведь твой – русский, из русской глубинки, с Вятки! У тебя фамилия русская!

Не кори, що я зрадила руськую кров…
Не по ній рветься серце шматками!
Коли танком на Щастя поїхав твій Псков,
Вона витекла разом з сльозами!

Я кусала до болю і пальці, і губи,
Навіть чула, як кров закипає, пече,
Коли в хлопця знайшли ваші звірі тризуба
І відтяли ту руку по саме плече!

Кров юшила із хлопця і била фонтаном,
Червоніла навколо донецька земля.
Мої очі накрилися сивим туманом
– В тім кривавім потоці була і моя!

Серце билось моє наче зранена птаха,
А по жилах неслась збожеволівша кров,
Коли цвинтарем став Іловайськ…. Волноваха
І дитину «розп’яв» ваш гидкий людолов!

Кров стискала мої вмить побілені скроні,
І здавалось мені – зупиняється серце,
Коли ви катували солдатів в полоні,
А живих повели по проспектах Донецька !

Мені разом із хлопцями в грудях пекло,
Коли мову і прапор ганьбили буряти.
Мої очі зелені ставали як скло,
Коли в небо пішли українські солдати. ….

Але скоро навала російськая згине.
Я не хочу твоїх запитань і розмов,
В моєм серці живе і болить Україна!
От і думай тепер, яка в мене кров…

Тетяна Малахова

Share