Гордість України: як наші науковці проводять унікальні дослідження в Антарктиді

Днями в Україні відбулася важлива подія. На прес-конференції в Києві оголосили про те, що 18 січня до Антарктиди на станцію «Академік Вернадський» вирушила 24-та експедиція українських науковців. Саме ця експедиція стала найбільшою за кількістю учасників та найбільш тривалою після 2001 року.

«Академік Вернадський», а до 1996-го року — «Фарадей», — єдина українська станція в Антарктиді. Розташовується на мисі Марина острову Галіндез за кілька кілометрів від Антарктичного півострова. Працює упродовж цілого року як географічна й метеорологічна обсерваторія.

Україна – у складі клубу країн, які ведуть дослідження в Антарктиді

Присутність українських науковців в Антарктиді – явище унікальне. І, безумовно, привід для гордості. Чому?

Не всім відомо, що Україна належить до «клубу» близько тридцяти країн, які ведуть дослідження в Антарктиді, й з нашою державою рахуються як з повноцінним гравцем сфери.

По-друге, українці проводять там унікальні дослідження. Зокрема, надані ними дані-показники озонового шару лягають в основу аналітики по його стану, що дозволяє приймати в тому числі й політичні рішення про те, як захищати надважливий для планети шар атмосфери.

Щороку Україна відправляє антарктичну експедицію, яка складається з двох різних загонів. Перший – це так званий зимувальний загін. В ньому беруть участь 12 полярників або полярниць, які проводять на станції «Академік Вернадський» цілий рік. Вони там зимують, коли станція повністю ізольована й доки триває піврічна полярна ніч. Основна функція «зимувального загону» – підтримка безперервних спостережень, які мають проводити по одних і тих самих методиках з року в рік.

Друга ж частина кожної експедиції – так званий «сезонний загін». Це дослідники, які приїздять туди лише на період антарктичного літа, яке максимально триває до трьох місяців.

Чим унікальний 24-й сезон експедиції, що досліджуватимуть науковці, як проходить їх робота та з якими викликами доводиться справлятись українцям в умовах непростого клімату – Styler РБК-Україна запитав у Євгена Дикого, в.о. директора Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ).

«Вартові» та «мисливці-збирачі»

Якщо зимувальний загін – це «вартові», то сезонний загін українських науковців можна порівняти із мисливцями-збирачами, каже пан Євген.

«В Антарктиці в цей час триває полярне літо, тому дослідники сплять там на добу години чотири, а в інший час їхнє завдання – працювати на самій станції, і довкола на сусідніх островах. Вони дістаються й до берегів континенту. Українці відбирають зразки, які впродовж наступного року будуть оброблятися різними лабораторіями вже в Україні.

Їхнє завдання – зібрати максимальну кількість зразків на замовлення різних наукових інститутів та університетів в Україні. Відповідно, якщо зимувальний загін веде дослідження фізики атмосфери, клімату, магнітометрії (того, що потребує безперервних спостережень), то сезонний загін – це насамперед геологи і біологи: ті, хто збирає і привозить в Україну зразки для досліджень і на лабораторне опрацювання», — пояснює в.о. директора НАНЦ.

«Бували роки, коли сезонний загін скорочували до двох-трьох людей, а тривалість виїзду – до двох тижнів чи кількох днів. Таким чином українські дослідження в Антарктиді стали асиметричними. Сезонні дослідження дуже сильно втрачали. Зараз ми намагаємося виправити цю ситуацію й влаштувати все так, як було на початках діяльності українців в Антарктиді, щоб обидва загони мали однакову можливість повноцінно працювати, і щось на цьому шляху вже вдалося», — розповідає Євген Дикий.

«Можна сказати, це революція»: вперше за багато років виділили кошти на ремонт станції

Сезонний загін цього року складається із 26 людей. Чим він унікальний? В Антарктиду вони виїздять на 2-2,5 місяці, чого не траплялося жодного разу після 2001 року.

«Нарешті у 21 сторіччі ми відправляємо туди повноцінний сезонний загін від України. Хоча в кінці 90-х це було звичайною практикою й давало дуже хороший результат. В загоні із 26 людей – 9 геологів та геофізиків, 2 метеорологи і 9 біологів. Ще шестеро людей – це інженерна група: люди, які здійснюватимуть технічну модернізацію і ремонтні роботи на станції «Академік Вернадський»», — каже Євген.

Крім косметичного ремонту, який щороку потроху робить зимувальний загін, серйозної модернізації та ремонту не робилося аж із тих часів, як Британія передала станцію Україні.

«Цього року ми вперше це «прорвали». Тут треба віддати належне Міністерству освіти на Міністерству фінансів: обидва міністерства добре попрацювали для того, щоб вперше за дуже багато років виділили кошти не лише на експедицію, а й на закупівлю обладнання на станцію на заміну тих систем, які зносилися. Це проривний момент бюджету 2018 року, чого не було до того півтора десятиліття так точно!

І саме тому ми сформували настільки великий загін: щоб задіяти в ньому і науковців, давши їм можливість вирішити свої задачі впродовж антарктичного літа, і водночас стало зрозуміло: гроші-грошима, але треба ще й саме фахівці, які на місці здійснять технічну модернізацію станції. Робити це силами зимувальників – це не той випадок. Тут потрібні сили інженерних фахівців. І от, власне, вони туди і їдуть», — підкреслює фахівець.

Спершу на ремонт станції «Академік Вернадський» було виділено 15 мільйонів гривень, і в самому кінці 2018-го року, коли Верховна Рада голосувала за зміни до держбюджету 6 грудня, додали ще 19,7 мільйонів.

«Сумарно, якщо ми складемо ці суми разом, вийде близько одного мільйона євро. Можна сказати, це революція!» – підкреслює Євген Дикий.

«Фактично ті країни, які мають станції в Антарктиді, будуть першими в освоєнні місцевого ресурсу»

Науковці, які ведуть дослідження в Антарктиді – це певною мірою клуб. У ньому — переважно розвинені держави. Країн, що мають свої антарктичні станції, на сьогодні нараховується близько тридцяти. Але насправді половина з них має тільки літні сезонні табори, в яких вчені працюють не більше пари місяців на рік. А от держав, які утримують повноцінні цілорічні станції – менше двох десятків. Це такі країни як США, Британія, Франція, Японія.

«Належність до цього «клубу» – ознака, зокрема, наявності наукових амбіцій в Антарктиді. Це дуже суттєво, бо договір, який забороняє видобувати корисні копалини в Антарктиці, діє тільки до 2048 року. Тридцять років пролетять швидко. Тоді фактично ті країни, які мають станції в Антарктиді й ведуть наукові дослідження, будуть першими країнами в освоєнні місцевого ресурсу», — звертає увагу Євген Дикий.

Присутність українців в Антарктиді — це й показник технологічного розвитку. Полярні дослідження, дослідження Світового океану і космосу – визначальні ознаки приналежності саме до розвинених країн, додає він:

«Це добре демонструє, хто ближче до сучасних держав, а хто – до країн третього світу. Антарктида – те, де ми точно тримаємо марку. Хай дуже бідними фінансово, але в науковому і технологічному плані граємо на одному полі зі світовими лідерами. З Україною в цьому сенсі рахуються як із повноцінним гравцем цієї сфери».

Антарктида – унікальна частина планети, де не діє жодна національна юрисдикція. Це міжнародна територія.

Україна бере участь у цьому процесі, і це для нашої держави дуже важливо, каже Євген Дикий.

«Тут немає сенсу «копатися у власному городику». Є сенс брати участь у великих значних міжнародних дослідженнях, проектах. Так наша станція стає для українських вчених можливістю. Можна, не емігруючи з країни, а проблема відтоку наукових кадрів – величезна, бути частиною світової науки, публікуватися у кращих журналах і брати участь у масштабних проектах. Це те, що станція «Вернадський» дає вже тут і зараз, а не десь там у далекій перспективі», — додає пан Євген.

«Вартові» озонового шару

В яких умовах живуть українські полярники й ті науковці, які знаходяться там протягом двох місяців? Звичайно, це непросто, адже Антарктида – полярний регіон: півроку там триває ніч, півроку – день.

«Та частина Антарктики, де розташована наша станція, — це так звана морська Антарктика. У нас не такі вже екстремальні холоди: це не континентальна центральна Антарктика, це не Південний полюс, де буває мінус 86 градусів, а мінус 30 – це літня температура. В цьому сенсі клімат там, де знаходяться українці, набагато м’якший. Взимку – мінус 35, а влітку температура прогрівається навіть до плюс 5. Інша річ, що там практично увесь рік – стовідсоткова вологість. Приблизно 270-300 днів на рік йдуть опади, переважно у вигляді снігу, є сильний вітер, часто шквальний», — каже Євген Дикий.

Цікаво, що саме в тому регіоні, де є наша станція, було здійснено два важливі відкриття стосовно клімату. Коли станція «Академік Вернадський» ще належала британцям і мала назву «Фарадей», було відкрите явище озонової діри.

«Людство дізналося, що із озоном щось негаразд, саме із висновків вчених на станції «Фарадей». Із цього моменту почалися масштабні наукові дослідження і політичні рішення по захисту озонового шару. Все це стартувало зі станції, яка потім стала нашою. І зараз ми продовжуємо початі британцями спостереження», — додає в.о. очільника НАНЦ.

Яка б не була погода – дощ, сніг чи шквальний вітер – озон вимірюється за будь-яких умов вісім разів на добу. Українські вчені в цьому сенсі є певними «вартовими» озонового шару: саме по їхнім даним відстежується, наскільки дієвими є заходи із його порятунку.

Також в районі станції «Академік Вернадський» зафіксовані найшвидші темпи глобального потепління.

«Тепліє в середньому по всій планеті, це давно ні для кого не новина. Але тепліє з різним темпом. В районі нашої станції зафіксоване найшвидше потепління: середня річна температура за час, доки станція належить Україні, зросла на три градуси. Щоб було зрозуміло, це як різниця у температурі між Києвом та Гельсінкі. Дуже важливо відстежувати, як екосистема реагує на такі кліматичні зміни, як вона перебудовується. І, власне, ми це і робимо. Це не суто українське надбання, а надбання всієї світової науки, яке робиться і українськими вченими».

Погодинні вахти і короткий сон

Через те, що вимірювання певних параметрів відбувається у різний час доби, про класичний робочий день, звісно, на станції в Антарктиді не йдеться й ніколи не йшлося.

«Є погодинні вахти, розподілені між полярниками. Коли ж приїздить сезонний загін, його члени намагаються використати з користю практично кожну годину дня, бо сезон короткий, а набрати треба максимум. Тому тут «робочий день» обмежується тільки тим, що хоча б годинки чотири треба поспати», — звертає увагу експерт.

На станції намагаються, щоб харчування учасників експедиції не відрізнялося від того, чим люди харчуються в Україні.

«Інколи стикаємося із маленькими труднощами, коли деякі продукти, до яких звикли у нас, не можна купити в Аргентині та Чилі, а везти їх з України за відсутності своїх кораблів було б дуже складно. Це може бути дуже смішно, але реально бувають проблеми із салом! Бо в Чилі та Аргентині саме сало у звичному для нас розумінні не роблять. Бекон ще якось є, а от сало – це щось незвичне. Але загалом розкладки по харчах готують наші українські кухарі.

Намагаємося закуповувати продукти, звичні для нас: всі ті самі овочі, крупи і м’ясо, яке ми їмо тут. В будь-якому разі, кухар на станції – теж українець, і готує все те саме, що й в Україні. Звичайно, намагаємося, щоб раціон був максимально калорійним. Із цим проблем не виникає. У зимувального загону, буває, під кінець сезону бракує свіжих вітамінів. Як не крути, а цілий рік фрукти або овочі не зберігаються. Тому як тільки з’являється можливість завезти щось на станцію, то найперше везуть свіжі овочі та фрукти», — пояснює пан Євген.

«Дев’ять місяців на рік станція ізольована»

Ізольованість та тривалий час, проведений з одними й тими самими колегами по-різному впливає навіть на вольових і стійких духом людей.

У сезонному загоні, пара місяців — це не той термін, коли виникають суттєві психологічні проблеми. А от коли півроку – день, а півроку – ніч, це збиває природні біоритми. Через це можуть бути порушення сну.

«Але все-таки найважчий психологічний момент пов’язаний не з природними умовами, — продовжує пан Євген. — А із тим, що дев’ять місяців на рік станція ізольована. Дев’ять місяців, коли стоїть крига і до станції не можуть підійти кораблі, учасники експедиції не бачать жодної іншої людини, крім напарників. Це складний психологічний момент, тому при формуванні команди на стадії відбору намагаємося долучити психологів.

Вони відсіюють хоча б тих, хто має найбільший ризик «зірватися» в подібних ситуаціях або почуватися некомфортно. Звісно, бували моменти, коли ізоляцію переносили не дуже добре, але якихось надскладних позаштатних ексцесів не виникало».

Яку зарплатню отримують учасники експедиції?

Науковці отримують свою зарплатню, яка зберігається на час перебування на станції «Академік Вернадський» за своїм основним місцем роботи: яка в кого є.

Крім того, вони отримують так зване «полярне забезпечення».

«Зазвичай між собою ми називаємо це добовими, що дійсно є аналогом добових відряджень. Але юридично ці кошти мають іншу форму. На сьогоднішній день «полярне забезпечення» складає 720 гривень на добу. У постанові прописано, що це розмір добових в середньому по Україні, помножений на 12. Добові по Україні складають 60 гривень. Якщо помножимо 720 на 30 днів на місяць, отримаємо зарплатню розміром близько 22 тисяч гривень. Стільки коштів отримують наші полярники».

Євген Дикий зауважує: це найменша зарплатня полярників з усіх антарктичних програм. Принаймні з тих, які йому траплялися.

«Навіть білоруси та росіяни, які теж дуже скаржаться на те, що їм не доплачують, отримують близько 1,5 тисячі доларів за місяць перебування в Антарктиді. Із західними колегами я навіть не порівнюю. Але у цьому теж є свій великий «плюс»: за «довгою гривнею» в Антарктиду не їдуть. Ми маємо людей, високомотивованих, але не грошима, а іншими причинами. Вони мотивовані романтикою, науковим фанатизмом і бажанням привносити світові користь», — каже він.

Share
error: Content is protected !!