Козак Гаврилюк: «Мені подобається бути народним депутатом. У мене велика зарплатня. Я б хотів, щоб всі наші українці жили б так само»

Ви казали, що стати нардепом вам пропонували тричі ваші друзі. Це правда?

Було таке. Я якраз перебував у зоні АТО. Друзі до мене тоді приїжджали. Ми займалися гуманітарною допомогою й досі займаємося. І було, що хлопці перший раз до мене приїхали, волонтерська організація моя, вже з вантажем. І кажуть: «Слухай, Михайле, давай у депутати». Я кажу: «Ні, ні, ні». На наступний раз знов «може, давай?». Я відмовився. Там було нормально: я бачу ворог – там, а я тут. А у Раді ти не знаєш, звідки чекати небезпеки, хто тебе може вдарити в спину.

В черговий раз, коли вони до мене приїхали, ми саме були в Половинках. Було перше вересня. Директор школи запросила нас і каже: «Слухайте хлопці, у нас нема ні підручників, ні зошитів». Ми зі своєю волонтерською організацією звернулися до Калинівського ринку Чернівецької області по допомогу.

Люди відгукнулися і допомогли нам. 25 тонн цього всього добра ми великою фурою повезлитуди. Далі «айдарівці» маленькими фургонами все порозвозили по школах.І тоді друзі мені ще раз сказали, що таки треба йти в депутати. Що вони з усіма домовились. Почали наводити приклади, чому треба йти.

Друзі мене таки переконали, що якщо я буду народним депутатом, зможу ефективніше боротися з корупціонерами. Наприклад, у нас на Буковині дуже сильно вирубується й вивозиться ліс, вибирається гравій із річок і теж вивозиться. Ми почали звертатись у прокуратуру — щоб вони виявили факт злочину.

Правоохоронці нам казали, що складу злочину не виявили. Нещодавно я чув, що одного лісника, з яким ми воювали ще чотири роки тому, таки взяли на хабарі. Він мав «кришу»десь середнародних депутатів, вивозив ліс на Румунію, де біля кордону поставили завод з переробки деревини.

Друзі, які вам пропонували стати народним депутатом, — це Сергій Бірюков і Віктор Романюк. Так?

Так.

Сергій Бірюков — волонтер. Біографічних даних в інтернеті щодо нього мало. Бірюков брав участь у фінансуванні добровольців АТО.

Віктор Романюк – народний депутат, фракція «Народний фронт». Проживає у Василькові (Київська обл.) Замішаний у низці скандалів, найгучніший з яких пов’язаний із держпідприємством «Індар» (виробляє інсулін). У 2014 році співробітники підприємства звинуватили Романюка в привласненні майна компанії.

Нібито, в період з 2005 по 2007 рік, він, спільно з головою правління підприємства Олексієм Лазарєвим, створив і реалізував на практиці схему, за якою все майно «Індару» було переведено під контроль кількох комерційних структур, що належать Лазарєву та Романюку.

Збираєтесь знову балотуватися в народні депутати?

Хочу сказати, мені подобається бути народним депутатом. Якщо я буду просто «Міша», то зміни на законодавчому рівні не зможу запровадити. А коли ти знаходишся там (у Раді. — «Главком»), ти можеш це зробити. Якщо люди з мого 95-го округу скажуть, що Михайло – людина, яка нам дійсно потрібна, то чому мені не балотуватися?

Перерахуйте будь ласка, що конкретно ви вже зробили для свого округу за три роки?

Багато всього. Ми переводимо 95-й округ на економне освітлення. Щоб віддавати приблизно не 100 гривень за електроенергію на місяць, а 25. Ми забезпечуємо школи комп’ютерною технікою. Я пізнав, що таке комп’ютер, тільки на Майдані. Я почав з ним гратись і розуміти, що це потрібно. До того мені не було його потрібно. Далі — ми забезпечуємо утеплення шкіл.

Якщо доля складеться так, що наступного разу ви не потрапите у Раду, в якому напрямку плануєте рухатись далі?

Без роботи сидіти не буду: можу працювати головою, не обов’язково брати в руки лопату. Я розумію, як читати креслення, плани будівництва. Я з дитинства почав їздити по будовах, ще тоді потрапив до гарних людей, які були спеціалісти своєї справи. А якщо мені не буде щастити, то я можу взяти мітлу і замітати вулицю.І повірте мені, з мене ніяка корона не впаде, бо її там нема.

Бачите своє майбутнє у будівельній галузі?

Я себе далі бачу народним депутатом України.

У вас найскромніша декларація з усіх народних депутатів. Ваша дружина не дорікає вам цим?

По-перше, моя дружина — не з багачів, вона не звикла жити в розкошах, ходити в золоті, по закордонах їздити. Її батьки навчили скромно жити, економити. Нещодавно в мене народилась дитина. Держава допомагає, дає кошти. Дає 40 тисяч гривень за народжену дитину — по 800 з чимось гривень кожен місяць. Та й у мене велика зарплатня – 17 тис. грн. По-друге, я зараз винаймаю квартиру, і держава за це платить.

Так, що нині моїй жінці немає чого нарікати на свою долю. Ми гарно живемо, і я б хотів, щоб всі наші українці жили б так само. Про роботу ми з дружиною намагаємось не спілкуватись. Бо у нас інколи є непорозуміння в тих або інших питаннях. Я так постановив. Все, що я роблю на роботі, залишається за порогом. А у хаті має бути дитина, кохання, любов. Гарно їсточки, піти погуляти.

Share