«Чорний козак»: Як в Україні без грошей зняли захопливе фентезі рівня Параджанова, — є чим пишатися в українському кино

Кіноказку «Чорний козак» знімали протягом 10 років. 25 жовтня картина стартує в українському прокаті. Автори картини стверджують, що започатковують нову еру в українському кінематографі, презентуючи стрічку без смутку, яка надихає жити і творити

«Чорний козак» називають фільмом-толокою, адже створювався він на чистому ентузіазмі. Бюджет фільму на всі 10 років зйомок склав 2 млн грн, що, здавалося б, катастрофічно мало для повного метру. З них – ані копійки державних. Скидалися на проект самі автори, а також малі підприємці і просто небайдужі українці.

Знімали у селі Легедзиному, де археологи розкопали трипільське поселення площею понад 450 га. Режисер картини Владислав Чабанюк брав у розкопках найактивнішу участь, а наразі обіймає посаду директора історико-культурного заповідника «Трипільська культура». Ще у 80-х режисер заснував у селі народну кіностудію «Мальви», і відтоді його фільми здобули 14 перемог на різних кінофестивалях.

За час зйомок пів Легедзиного спробували себе в якості акторів, у селян просили одяг та автентичну зброю – тож усе, що є в кадрі, — справжнє, козацьке. Доповнює ж автентичну атмосферу музика гурту «Даха Браха», який радо долучився до проекту.

«Фільм за жанром – це казка. Але те, що він був знятий – це казка казок. Адже не можна в Україні зняти хороший професійний фільм без бабок. Та це здійснилося», — стверджують на презентації брати Капранови, яким у картині дісталися невеличкі ролі.

За основу сюжету взяли казку Сашка Лірника «Про вдову Ганну Шулячку, Чорного Козака і страшне закляття». Сама ж казка народилася з народної легенди, яку письменнику колись розповів батько.

«Чорний козак» – це душа українська. Мені завжди обурювали «нещасні» чи пустопорожні українські фільми – оці от куми з самогоном. Я поставив собі на мету написати щось інше. Сценарій багато разів займав призові місця (на державних конкурсах – ред.), але гроші на нього не виділяли. Тоді я вирішив: доведу, що фільм можна зняти без грошей. У процесі сценарій переписували багато разів.

От з’явилися у нас брати Капранови – додаткову лінію під них написали. На сеанс заходять глядачі, а виходить український народ. Це найкращий фільм, знятий в Україні. Ну, після «Пропалої грамоти», можливо», — каже Сашко Лірник.

Влад Чабанюк стверджує, що вподобав казку Лірника ще до знайомства із самим митцем.

«Дружина інколи щось на кухні робить, вмикає касету із казкою… Тож історія запала мені в душу. А коли ми вже познайомилися з Лірником, виникла ідея її екранізувати. За роки захоплення кіно навколо нашої студії згуртувалося чимало талановитих людей», — розповів Чабанюк.

Продюсер Сергій Афанасьєв акцентує, що картина – без песимізму і розчарування.

«Це оптимістичний фільм, після якого хочеться творити і працювати. Цим фільмом ми починаємо еру позитиву і хорошого настрою в українському кіно», — зазначає кіношник.

Знімати батальні сцени з’їжджалися з усієї України

Єдина професійна акторка у кадрі – виконавиця головної ролі Марина Юрчак. Дівчина стверджує, що вчити кіношним правилам колег-аматорів не довелося. Навпаки – колеги дуже допомогли у роботі їй самій.

«Під час першої знімальної сесії виникали сумніви: чи взагалі буде кіно. Але чим далі працювали, тим їх ставало менше. Ставало зрозуміло, що кіно буде обов’язково», — каже Марина.

Юрчак потрапила у проект без кастингу.

«Київський актор і режисер Лев Рубінштейн познайомив мене познайомив з Сашком Лірником. Сашко мене сфотографував, відправив фотографії Владу. Владу сподобалося. Фактично, по фотографіях мене і затвердили», — ділиться вона з Depo.ua.

Каже, найважче далися сцени розпачу, де її героїня дізнається про смерть близької людини.

«Приїхала зранку на майданчик, а мені розповідають, що зніматимемо такий епізод. Налаштуватися було непросто. Потім ті кадри дуже порізали», — зазначає акторка.

А от Владиславу Чабанюку найважче далися найперші сцени.

«Це масовка, бої, відсутність досвіду роботи з великою кількісті народу в кадрі. Зібралося біля сотні людей, і все це потрібно було організувати і запустити. У зйомках брали участь багато мешканців села, але не тільки: приїжджали люди з Києва, Львова, Умані, Черкас, Вінниці», — розповідає режисер.

Сам «чорний козак» Василь Середенко – колоритний красень у вишиванці та з оселедцем — зізнається, що фактично грав самого себе.

«Зібралися люди, які знають один одного по 20-30 років. Наприклад, Влада Чабанюка знаю ніби все життя. Здебільшого підбирали акторів, які підходять під певний образ. Більшість часу, мені треба було бути самим собою», — стверджує актор.

Поетичний світ характерників

За сюжетом, українка Ганна щаслива у шлюбі і чекає дитину, але її чоловік гине в бою. Донечку доводиться ростити самій, а паралельно – відважувати натовпи шанувальників, адже Ганна – перша красуня села. Одного дня у її житті починають траплятися дивні речі: прокидаючись вранці, дівчина помічає, що за ніч поле зоралося, а огорожа полагодилася ніби сама собою…

Глядачам пропонують поринути в українську казку, пронизану особливою магією і національним характером. При цьому нічого нудного і штампованого, що так люблять ховати за «характером» інші митці, у фільмі немає. Як немає вульгарності, улюлюкання та безкультур’я, які подекуди так щедро навішують на «типових» українців свої ж співвітчизники, наприклад, у касовій комедії «Скажене весілля».

Події розгортаються динамічно, тож позіхати ніколи, натомість щиро хвилюєшся за героїв. На екрані — химерний світ козаків-характерників, де уява та потойбіччя переплітається з реальністю, а борошняні фігурки у руках чарівниці перетворюються на живих істот…

Власне, «Чорний козак» – повернення до традицій поетичного кіно, прославленого ще Параджановим. І при цьому картина про минуле видається доволі сучасною. Більшість акторів виглядають у кадрі цілком гармонійно, а Марину Юрчак можна взагалі наректи українською Анджеліною Джолі на початку кар’єри.

«Фільм про те, що чи під землею чи глибоко в наших душах прихована ота сила, яка може прокинутися у певний момент, і таки її не здолати. Якою б важкою не була наша історія, скільки б чужих чобіт топтали нашу землю, оця сила вже вийшла, як у казці. Нас не зупинити, ми свої на своїй землі», — каже Владислав Чабанюк.

Подивитися «Чорного козака» варто ще й тому, що проект благодійний, а гроші з прокату козацького фільму обіцяють віддати на допомогу бійцям АТО, які страждають від ПТСР. Програму реалізують спільно з фондом Combat-UA та благодійним фондом Девіда Лінча у Східній Європі. Активісти фонду планують навчити українських бійців трансцедентальній медитації — техніці, що, за їхніми словами, зцілює психіку за три місяці.

Міжнародна організація зацікавилася проектом після його прем’єри в кінотеатрі «Жовтень» ще у серпні.

«Я ще не бачив всього фільму англійською, але трейлер мене вразив. Склалося враження, що цей фільм дуже багатообіцяючий для українців», — зазначив сам Девід Лінч на відеоконференції з глядацькою залою.

Наразі про перспективи твору кіношники висловлюються обережно, але зізнаються, що фільм хотіли б показати не лише в Україні. Якщо надії справдяться, першою країною, де побачать козацьку казку, буде США.

Share